Історична довідка

Борівська селищна територіальна громада утворена у 2020 році в результаті загальнодержавної адміністративно-територіальної реформи на базі колишнього Борівськог району. Знаходиться вона у східній частині Харківської області і входить до складу Ізюмського району. Адміністративний центр громади – селище міського типу Борова.

На півночі громада межує з Куп'янським районом Харківської області, на півдні — з Лиманською територіальною громадою Донецької області. До східних окраїн прилягає Коломийчиська громада Сватівського району Луганської області, а із заходу - Куньєвська громада Ізюмського району Харківської області.

Борівська громада об’єднала Борівську селищну раду і 9 колишніх сільських рад: Богуславську, Вищесолоненську, Гороховатську, Ізюмську, Першотравневу, Підвисочанську, Підлиманську, Піско-Радьківську, Чернещинську.

До складу громади входить 38 населених пунктів: село Андріївка, село Бахтин, село Богуславка, село Бойні, село Борівська Андріївка, селище міського типу Борова, село Вишневе, село Вище Солоне, село Гаврилівка, село Глущенкове, село Голубівка, село Гороховатка, село Дружелюбівка, село Загризове, село Зелений Гай, село Ізюмське, село Калинове, село Копанки, село Лозова, село Маліївка, село Мирне, село Нижня Журавка, село Нижче Солоне, село Нова Кругляківка, село Новий Мир, село Новоплатонівка, село Новосергіївка, село Ольгівка, село Парнувате, село Першотравневе, село Підвисоке, село Підлиман, село Піски-Радьківські, село Степове, село Червоний Став, село Чернещина, село Шийківка, село Ясинувате.

Площа громади становить 875, 3 км– 2,8% від загальної площі Харківської області. В громаді проживає близько 16, 5 тисяч осіб.

Адміністративний центр громади смт Борова знаходиться на відстані майже 150 км від обласного центру.

Територією громади протікає 8 річок, загальна площа яких становить 5,2 тис. га. Найбільшою є річка Оскіл. Також на території громади знаходиться Оскільське водосховище.

Назва адміністративного центру громади походить від найменування лівої притоки Оскола – річки Борової, а річку так названо у зв’язку з сосновим бором, що простягнувся тут на 20 км.

За найменуванням селища колись назвали й район, який було утворено у березні 1923 року (за часи свого існування він пережив кілька реформувань: його то ліквідовували, то знову відновлювали). А в 1968 році районний центр село Борова було віднесено до категорії селищ міського типу. У 2020 році смт Борова перетворилося з районного центру на адміністративний центр громади.


Основна складова економіки громади - сільське господарство. На території громади зареєстровано близько 80 сільськогосподарських підприємств. В основному займаються рослинництвом, вирощують озиму та яру пшеницю, ячмінь, кукурудзу, горох, гречку, соняшник, буряк.

Бюджет громади на 2021 рік становить 135,332 млн. грн. Основними дохідними статтями бюджету є:

  • податок та збір на доходи фізичних осіб 40573,404 тис. грн;
  • єдиний податок 16701,396 тис. грн;
  • податок на майно 12525,600 тис. грн;
  • рентна плата за користування надрами 1677,100 тис. грн.

Станом на 01.01.2021 року на території Борівської селищної територіальної громади зареєстровано 337 юридичних осіб та 365 фізичних осіб підприємців. Працює близько 180 торгівельних точок.

На території громади досить розширена мережа територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Зареєстровано Регіонально-ландшафтний парк «Червонооскільський» та 4 заказники місцевого значення: Новоплатонівський, Нижнєжуравський, Борівський та Підлиманський, площа яких становить близько 6500 га. 

Завдяки природним ресурсам (ліс, водосховище), громада має певний туристичний потенціал, який, на жаль, на даному етапі майже не розвивається. 

На території громади також розташовані давні кургани.

Літочислення Борової починається в далекому 1664 році і пов’язане з виникнення Боровенської пустині – невеличкого монастиря, заснованого монахом Монасієм в гирлі річки Борова.

Перші літописні згадки про Борівську землю датуються 1698 роком у розповіді про Гороховатську чоловічу пустинь на правому березі Оскола. Хоча перші поселення, на думку істориків, на території Борівського району з’явилися раніше.

В XVI ст. територія сучасного Нижнього Приоскілля не належала жодній тогочасній державі, швидше, була буферною зоною між ними і входила до Дикого Поля – велетенської, незаселеної території з непевним статусом, яка знаходилась між Доном і Дніпром. Тут час від часу кочували зі своїми отарами ногайці та татари. Тут же майже постійно перебували військові загони місцевих козаків на чолі зі своїми отаманами. Це були славні нащадки літописних бродників.

Місцеві козаки нікому не корилися й не підлягали жодній державі: ні Московському царству, ні Кримському ханству, ні Польському королівству, ні Великому князівству Литовському.

Саме українські козаки й заснували в 2-й пол. XVIІ ст. слобідські полки – своєрідні військово-адміністративні та територіальні утворення в Слобідській Україні, як тепер стала називатися частина Дикого Поля. Правобережжя сучасної Борівщини увійшло до складу Харківського слобідського козацького полку.

В 1760 p. біля монастиря виник хутір Боровий, котрий уперше згадується 1773 року, і слобода Борова. В 1788 р. монастир було ліквідовано, його землі та майно перейшли у власність держави, селян перевели у розряд економічних, а згодом – державних.

В 1794 році з території ліквідованого шість років тому монастиря в хутір Боровий на лівий берег річки була перенесена церква, навколо якої розрослася слобода Борова. Її населення поповнювалося також за рахунок колишніх військових, які після 25 років служби селилися тут і наділялися невеликими ділянками землі.

Населення хуторів, а потім і слободи Борової, в основному займалося землеробством і тваринництвом. Вирощували жито, пшеницю, просо, овес, розводили велику рогату худобу, овець, іноді розвивалося садівництво. Крім того, жінки пряли льон, коноплі, шерсть, ткали полотно і сукно. Вироби йшли для власного користування, а іноді – на продаж.

За даними Харківського облдержархіву, в 1864 році в Боровій налічувалося 174 двори і 1400 жителів, в 1897 році кількість жителів села зросла до 2839.

Переважна більшість населення було неписьменним.

У 1864 році в слободі відкрили парафіяльне училище. На початку XX ст. тут працювали земське училище та церковно-приходська школа.
Довгий час Борова була невеликою слободою Гороховатської волості.

На початку XX ст. вона розрослася, особливо в напрямку хутора Борового. І саме початок минулого століття приніс з собою в Борову, як і в усі українські землі, тяжкі випробування: роки громадянської війни, встановлення радянської влади та всі ті жахіття, які супроводжували цей кривавий процес.

Борівщині довелося пережити погроми і пограбування місцевого населення, масові арешти українців та запроторення їх у концтабори, пограбування і знищення церков, горезвісну продрозверстку, експропріацію, колективізацію, голодомори…

За архівними даними в 1932-1933 роках на території Борівського району померло майже 4 тис. чоловік, приблизно третину з яких становлять діти.

В 30-х роках було зруйновано, спалено, розграбовано 10 православних храмів Борівщини.

Слідом за голодними 30-ми в Борову прийшла нова біда – Друга світова війна. 

Воювати на фронт пішло 4207 борівчан, 3780 із них не повернулись додому. Близько 40 чоловік боролися в підпіллі, 78 мирних жителів загинули при бомбардуванні, 53 замучені на допитах. 

7 місяців тривала окупація Борівського району, під час якої діяв партизанський загін під керівництвом П. А. Журавльова та Борівське підпілля.

Майже півтори тисячі наших земляків нагороджено орденами та медалями, а п’ятеро удостоєно звання Героя Радянського Союзу: Запорожченко Г.А., Біжко В.Є., Колеснік В.С., Сентюрін В.І., Шутько Е.Й.

Крім партизанів і підпільників не можна не згадати і окремих патріотів. Наприклад, Сусанну Олександрівну Головіну. Будучи лікарем Борівської лікарні, вона врятувала десятки молодих людей від німецької неволі, видаючи їм довідки про вигадані хвороби. Щоб запобігти масовим вивезенням юнаків та дівчат до Німеччини, вона не побоялася оголосити район тифозним.

Війна завдала господарству району значних збитків. Тваринницькі ферми були зруйновані, частина техніки вивезена в тил. Борівчанам довелось виконати титанічну працю, щоб підняти з руїн, відбудувати своє селище.

Та, незважаючи на величезні людські втрати на фронтах війни та тяжкі випробування, що випали на долю мирного населення, тодішня влада не мала жалю ні до кого. У післявоєнні 1946-1947-му селян знову змусили згадати, що таке голод.

Потім йшли роки мирного розвитку і розбудови, які поступово перетворювали Борову на селище міського типу і вселяли віру і надію на світле майбутнє в серця борівчан. Будувалося житло, школи, дитячі садочки, створювалися нові підприємства, розвивалася інфраструктура, здійснювалась газифікація.

Практично всі капітальні будівлі на території нашого селища від багатоквартирних житлових будинків до магазинів, підприємств і інших установ з’явилися в Боровій у 70-80х роках минулого століття.

В 1991 році Україна нарешті отримала таку омріяну і довгоочікувану незалежність. Це великий здобуток нашої держави, за який поклало життя не одне покоління українців. Але, на жаль, суспільство, яке довготривалий час перебувало в умовах тоталітарного режиму, виявилось не готовим до різкого переходу від командної економіки до ринкової. Значних економічних втрат в 90-ті роки зазнала і Борова.

Нелегкий шлях довелось пройти Борівщині за останні 30 років. Від глибокої економічної кризи до поступового підвищення рівня життя людей, росту економічних показників, пенсій та заробітної плати.

Було здійснено реформування аграрного сектору економіки, набули розвитку ринкові відносини. І ось, вже коли почало з’являтися відчуття стабільності і впевненості в завтрашньому дні, нашу країну спіткало нове лихо і на долю українців випали нові випробування – прийшла нова війна.

І в цих випробуваннях борівчани показали себе справжніми патріотами своєї держави. У 2014 році, коли в сусідніх областях почалися бойові дії, а Україна змушена була мобілізувати сили для захисту своєї цілісності і незалежності, наші односельці не залишилися осторонь цих подій.

Борівчани приймали в своїх домівках вимушених переселенців з Донбасу, надавали їм підтримку і гуманітарну допомогу, збирали кошти для української армії, допомагали захисникам продуктами харчування, медикаментами, паливно-мастильними матеріалами, організовували акції по збору коштів для допомоги мобілізованим борівчанам, «одягали» БТРи і робили ще багато інших добрих справ, які свідчать про високу моральність і свідомість нашого суспільства.

Зараз на території Борівської громади зареєстровано понад 3 тисячі вимушено переміщених осіб. Для багатьох сімей з Донбасу Борівщина вже стала рідною домівкою.

На превеликий жаль, бойові дії на території сусідніх областей тривають і досі, частина України залишається окупованою, а суспільство вимушене приймати все нові й нові виклики, як то епідемія коронавірусу чи економічна криза. Нелегко відбувається в країні й процес реформування.

Та Борівщина продовжує свій історичний шлях, реформується, змінюється, радує нас своїм тихим затишком, природною красою таємничого лісу і тихоплинної річки, золотом полів, неповторною сумішшю ароматів лісових квітів, хвої, грибів, трав… Така рідна, така затишна, така неповторна, наймиліша серцю наша Борівська громада!