Мета та основні принципи відновного правосуддя
Кримінолог Говард Зер, один із ранніх практиків та ідеологів відновного правосуддя, писав, що «основна мета правосуддя полягає у відшкодуванні шкоди та забезпеченні зцілення жертви».
Звідси, можемо виділити основні цілі відновного правосуддя. По-перше, відновне правосуддя прагне встановити, кому саме було заподіяно шкоду, і в який спосіб. По-друге, допомагати і заохочувати правопорушника якомога повніше відшкодувати заподіяну шкоду.
По-третє, саме завдяки зазначеному, відновне правосуддя прагне забезпечити «реінтеграцію» або «відновлення» правопорушника, – адже, залагодивши завдану ними шкоду, правопорушники зможуть, залишити все в минулому. Зрештою, в рамках використання відновних підходів можна надати жертвам необхідну їм підтримку та послуги.
У програмах відновного правосуддя особлива увага направлена до почуттів потерпілої сторони, особливостей процесу, що запобігають повторному посяганню. Правопорушники несуть відповідальність за свої дії, але ж не в розумінні покарання, а в розумінні усвідомлення наслідків власної поведінки та активних дій з боку правопорушника, спрямованих на виправлення завданої шкоди. Особи, які потерпіли та зазнали прямого впливу від злочинних дій правопорушника, за їх бажанням, повинні отримати можливість безпосередньої участі у реагуванні на такі злочинні дії: оцінити наслідки та вплив злочину на їх власне життя, визначити найбільш дієві шляхи виправлення цих наслідків та запобігання повторення такого у майбутньому.
Громада сприяє реінтеграції жертви та правопорушника – це один з найбільш важливих принципів відновного правосуддя, що сприяє ефективному попередженню вчинення повторних злочинів (особливо у ситуації соціального сирітства неповнолітніх правопорушників). У таких випадках координатор програми намагається залучити представників громади, що є небайдужі до життя дитини, та спроможних надати йому підтримку тим чи іншим шляхом.
Будь-яка програма відновного правосуддя має своїм завданням не лише реагування на злочин, а й розуміння існуючих причин того, що трапилось. Тому, ведучий програми (медіатор) обов’язково повинен своїми запитаннями сприяти обговоренню цього питання та визначенню можливих шляхів усунення факторів (у житті правопорушника), що сприяли вчиненню злочинних дій.
Варто зазначити, що будь-який процес відновного правосуддя буде ефективним лише тоді, коли сторони беруть у ньому участь через власне рішення щодо доцільності такого підходу. Навіть коли суд, або прокурор, або слідчий приймає рішення про спрямування справи на програму відновного правосуддя, координатор або ведучий програми повинен переконатися у добровільній згоді всіх брати у ній участь. У разі відсутності такої згоди з боку правопорушника або потерпілої сторонни ведучий повинен припинити програму та поінформувати про це орган системи правосуддя, що прийняв рішення про ініціювання програми відновного правосуддя.
Отже, основу відновного правосуддя становить усвідомлення того, що злочин несе шкоду жертвам, а також осмислення необхідності несення правопорушником відповідальності за те, що було ним або нею скоєне. Таким чином, відновне правосуддя передбачає активне залучення жертв, правопорушників та інших осіб, що зазнали впливу злочинних дій, а також громади до процесу правосуддя.
Зрештою, відновний процес спрямований не на покарання, а на залагодження стосунків, відновлення належного порядку в громадах та реінтеграцію правопорушників у суспільство з метою запобігання скоєння правопорушень у майбутньому.
