29 вересня 2026 року – 85-ті роковини розстрілів у Бабиному Яру
29 вересня Україна та весь цивілізований світ вшановують пам’ять жертв трагедії Бабиного Яру, який залишається однією з найглибших і найболючіших ран у колективній пам’яті людства, символізуючи страшну катастрофу Голокосту та безжальність тоталітарних режимів. Бабин Яр – це некрополь для більш ніж 100 тисяч цивільних громадян – як дорослих, так і дітей та людей старшого віку, військовополонених.
На конвеєр смерті київське урочище перетворилося у вересні 1941 року, коли за два дні - 29 та 30 вересня - нацистські окупанти розстріляли майже 34 тисячі євреїв – жителів Києва. В цю страшну статистику не вносили дітей до трьох років, яких також безжально вбивали. Люди йшли туди «дорогою смерті» за наказом нацистів, несучи з собою документи, гроші та цінні речі, які у них відбирали й спалювали ще до страти.
Розстріли в Бабиному Яру відбувалися майже щоденно понад два роки - від вторгнення нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і до завершення гітлерівської окупації міста у листопаді 1943 року - та стали відомі як символ «Голокосту від куль». Впродовж двох років німецької окупації Бабин Яр «забрав» життя близько 100 тисяч людей – євреїв, ромів, українських націоналістів, полонених, пацієнтів психіатричної лікарні, в’язнів концтаборів. За цей час було знищено практично все єврейське населення міста.
Дослідники підрахували, що під час розстрілів каральні підрозділи забирали життя приблизно 40–45 людей щохвилини, а наймолодшій жертві було лише три дні, тоді як найстаршій - 103 роки.
Нацистська операція в Бабиному Яру стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Більшість населених пунктів України мають свої «бабині яри» – місця нацистських розстрілів євреїв та інших жертв.
Трагедія Бабиного Яру – це не тільки фізичне знищення людей, а й спроба стерти пам’ять про них. Залишаючи Київ і розуміючи, що за вчинене звірство їх чекає неминуча кара, нацисти намагалися приховати сліди своїх злочинів: вони змушували в’язнів Сирецького концтабору розкопувати могили та спалювати тіла на величезних відкритих печах.
Пам’ять про трагедію намагалася знищити і радянська влада. Радянське керівництво десятиліттями не наважувалося назвати знищення євреїв тим, чим воно було насправді – геноцидом. Жертв злочинів нацистів називали «радянськими громадянами», «мирним населенням», уникаючи розмов про те, що переважна більшість розстріляних в Бабиному Яру були євреями. Їх єдина провина перед нацистами полягала в належності до єврейського народу. Впродовж 1960-х - 1980-х років євреям було заборонено збиратися в Бабиному Яру для вшанування загиблих рідних і близьких, друзів і співвітчизників. Втім, Бабин Яр лишався не лише місцем пам’яті, а й символом непокори та виявом дисидентства.
Вшанування пам’яті жертв трагедії Бабиного Яру є не просто даниною минулому. Це сурове нагадування світові про те, до чого призводить ксенофобія, расизм, диктатура та знецінення людського життя. У часи, коли Україна знову вимушена виборювати своє право на існування проти нового тоталітарного режиму, коли назви міст Маріуполь, Лиман, Святогір’я, Ізюм, Буча, Олешки нагадують про жахливі злочини, що скоєні росією, гасло «Ніколи знову» звучить як щоденний маніфест захисту людяності від абсолютного зла.
